Фемінізм, людожер та король-хіпстер. Навіщо дивитись дитячу оперу «Кіт у чоботях»?

Заволодіти увагою дітей на фоні піксаровських мультиків стає все важче. Але Національна опера України  успішно впоралась з цим завданням, створивши конкуренцію міжнародним відеоплатформам.

Попередження. Прем’єра «Кіт у чоботях» значно перевершить ваші очікування від інтерпретації казки Шарля Перо, сюжет якої всі змалечку знають напам'ять.

«Кіт у чоботях» вражає розмахом – всі дві дії на сцені одночасно перебувають близько сорока людей і яскравих костюмах, і всі вони співають та танцюють! Такий яскравий карнавал емоцій змусив не відволікатись від дійства навіть мою гіперактивну семирічну доньку, яка зазвичай ледь витримує сорок хвилин вистави без антракту, позіхаючи. На дві годин, що тривала опера, дитина повністю пірнула у дійство та підспівувала.

Завдяки чому це вдалося?

По-перше, образи  головних героїв максимально осучаснені. Кіт перетворився на кицьку, його партії виконує жінка. Феміністично, але не кон’юнктурно. Король на сцені змінює сині та жовті перуки наче той хіпстер, а людожер готує «хелоуїнську» вечерю.

По-друге, цей «Кіт» повністю наш, український. Одна сцена з косарями, які співають автентичних пісень, чого варта. А сольні партії інших виконавців одразу застрягають у підсвідомості, і кілька днів не дають сумувати.

Музику для вистави написав Юрій Шевченко, а вірші — Микола Бровченко. Диригента-постановниця — Алла Кульбаба адаптувала звучання саме до оперних умов, де солісти співають без мікрофонів.

Якщо вдуматися, що посеред війни в центрі Києва оркестр та хор виконують прем'єрy дитячої опери таокго масштабу, то як той кіт з казочки тягенешься зняти капелюха у поклоні. Саме такого оптимізму, не зважаючи на обстріли та атаки дронів, нам не вистачає цієї зими. Заради таких співучих «Котів у чоботях», яких дивляться наші діти, військові тримають оборону від неказкових людожерів.