Не треба хапати веселку за хвіст? Як живуть у ЄС вимушені трудові мігранти з України та Білорусі

Сім мільйонів українців залишили країну, тікаючи від війни. Півмільйона білорусів перебувають в екзилі через репресії на батьківщині. Як це вплинуло на ринок труда у Європі? Чи відрізняються умови праці українців та білорусів за кордоном? Як повернути мігрантів додому? Про все це у спецпроєкті Ukrainian.Media.

У польському містечку Млава під Варшавою – тиша та спокій. Після сьомої вечора не зустрінеш людей на вулиці. Взагалі тут майже немає громадського транспорту – автобус курсує раз на годину. Млава живе сезонними заробітками, тут розташовані кілька заводів відомого бренду електронної техніки. Ще є яєчна фабрика. Ганна Яровенко – відома українська режисерка, яка знімала серіали для центральних каналів, переїхала з родиною до Млави на початку повномасштабного вторгнення. Культурний простір у місті не розвинений, відповідно? знайти роботу на телебаченні Ганні не вдалось. Перші місяці вона заробляла на життя продажем прикрас, раніше створення намист було її хобі.

«Робила ляльки і продавала їх. Так перші два місяці трималась і хоча б налапувала якусь землю під ногами. Ти не знаєш, що з того, що ти вмієш, в який момент може знадобиться»

Крім «намацування землі під ногами» в Польщі Ганні доводиться боротись з онкологічною хворобою, вона регулярно проходить лікування. Онко висмоктує сили і не дає працюват на повну. Але навіть в таких умовах Яровенко знайшла нове покликання – почала викладати у гуртках для дітей. Разом з ними вона знімає короткометражні фільми, створює анімацію і запускає вистави.

«Задіяні і українські, і польські діти. Але буває так, що не всі можуть відвідувати класи. В мене займався польський хлопчик, але потім його мама влаштувалась на птахофабрику і не мала часу приводити його на заняття, він там, поруч з нею. Можна радіти, що я змогла знайти себе у творчості, бо піти на виробництво до курей, завжди є можливість».

Подруга Ганни Вікторія викладає танці для дітей. В інший час вона працює водійкою автобусу, що доставляє робітників на завод. Вікторія приїхала в Польщу ще до війни і досі не отримала польське громадянство. Ганна переживає, що після закінчення війни поляки скасують можливість перебування в країні для українців. Розмірковує, що знайти роботу в Києві буде так само непросто. І куди подітись з літніми бітьками та двома дітьми? Восьмирічна Мальва вже встигла звикнути до місцевих шкіл – звичайної та музичної. Хоча одразу після переїзду дуже сумувала за Україною. Всі ці емоції Яровенко зафіксувала в своєму документальному фільмі «Голос мами».

«Для мене головне питання про повернення – це все ж не про роботу, а про безпеку моїх дітей. Ми виїзжали під обстрілами і не хочемо знову це переживати», – зізнається Ганна.

Світлана Одинець, дослідниця в Університеті Йотеборґу, вважає, що діти – один з важливих факторів, який тримає українців за кордоном.

«Власне, безпека дітей і бажання дати їм освіту – це наш загальний культурний патерн. Скільки жінок до війни покидало сім'ї, щоб заробити гроші дятім на освіту? Тепер знову – війна війною, а освіта за розкладом. Дуже багато випадків, коли ці жінки говорять, що ми тут дочекаємось, поки дитина вступити в університет, забезпечимо перший рік, побудемо поруч, а потім повернемося додому. І тоді я вже буду працювати».

З іншого боку, на думку Одинець, Польща не має на меті вкорінити українських мігрантів, тому їх можна досить швидко повернути додому.

«В Польщі переважно пропонують низько кваліфіковані повторювальні завдання, коли людина виконує якусь дуже просту роботу – сортувальники, касири, нянечки в садочках. Проблема в тому, що Польща не вимагає і не забезпечує обов'язкове викладання польської, Відповідно, люди, куди вони ринулись? Там, де їм давали роботу для того, щоб себе забезпечити. В режимі виживання».

Важливо розуміти, що багато українських біженців перебувають на етапі «маятникової мобільності», тобто живуть на дві країни. І, працюючи в Польщі, регулярно їздять додому, щоб побачити рідних або вилікувати зуби. На відміну від українців білоруські трудові мігранти не можуть дозволити собі такий стиль життя: більшість виїхала через незгоду з режимом і на батьківщині їм загрожує арешт.

Залучаючи діаспоральні зв’язки, роботу за кордоном шукають 21% білорусів та 3% українців, які здебільшого віддають перевагу об'явами та службі зайнятості.

«Одна з гіпотез полягає у тому, що білоруси, які виїзжали через переслідування режиму більше відчувають свою єдність. Інша версія українців виїхало значно більше і діаспоральна система взаємодопомоги не може впоратись з такою хвилею запитів», — каже Лев Львовський, академічний директор Центру BEROC.

Валерій Слєпухін у Білорусі мав успішний бізнес, займався продажем та обслуговуванням офісної техніки. На хвилі протестів через переслідування режиму Лукашенка Валерій був змушений переїхати спочатку до України, а потім – до Польщі Але відновити бізнес не зміг, каже, не було капіталу для старту.

«Не можна просто прийти до банку і сказати, що мені потрібен кредит для початку діяльності. Якщо б я мав польське громадянство, то було б простіше»

В Варшаві чоловік влаштувався у службу таксі, фізично праця не була занадто важкою, але соціальний статус не відповідав очікуванням.

«Я не міг себе комфортно відчувати, бо розумів, що знаходжусь на нижчий сходинці»

Далі – була робота на будівництві, сантехніком та електриком. Ще спробував себе охоронцем у магазині. Все це виявилось не найкомфортнішим способом знайти кошти на життя. Однак Слєпухін не нарікає на Польщу, куди змушений був емігрувати.

«Ніхто не казав, що ми залишимось управлінцями, тут таких своїх багато. Не треба хапати веселку за хвіст!»

З 2020- 2024 роки білорусам у Польщі видали 140 422 дозволів на проживання. Більшість з них стали «робочим руками».

Зараз Валерій продовжує займатись громадською діяльністю, та має плани керувати бізнесом з вантажних перевезень або мережі стрітфуду. Для цього розпочав програму навчання, яка триватиме два роки.

Історія Слєпухіна скоріше тенденція ніж виняток. Найбільш схильні до повернення білоруси – це працівники малого бізнесу. Їм нелегко інтегруватися на міжнародних ринках, зрозуміти його особливолсті. Адже щоб стати його частиною, треба підсвідомо розуміти, чого саме потребує місцеве населення.

«Ось тут не вистачає магазину, тут - взуттєвої майстерні, а ось там немає сервісу для стрижки собак. Малий бізнес часто піднімається за рахунок того, що закриває невеликі ніші, які бачить навколо себе. Після переїзду людям потрібен час на адаптацію. Крім того, малий бізнес пов'язаний з місцевою мовою», – пояснює академічний директор BEROC Лев Львовський.

З великим бізнесом – простіше. Коли переїжджає велика компанія, вони наймають місцевих юристів, допомогають розібратись у законодавстві. Крім того, за кордон їдуть білоруські-бізнесмени-новатори, які мають оригінальні ідеї стартапів і не хочуть опинитись у в’язниці через чергову облаву на незгодних з режимом Лукашенка.

Ще одна суто білоруська тенденція – тікати з дому, щоб не відробляти навчання в університеті. Справа в тому, що у Білорусі і досі діє радянська система, коли випускник бюджетного вишу має кілька років відпрацювати за спеціальністю. Отже, скажімо, кмітливі молоді лікарі вважають простішим знову підтвердити свій диплом за межами диктаторської держави.

В інтелектуальні сфері білоруси затребувані у Німеччини, особливо цінують медиків та айтівців.

«Це високооплачувані фахівці, з вищою освітою, ті, у кого є англійська або німецька мова доброго рівня», – поснює Марина Рудзь, співголова об’єднання білорусів у Німеччині Razam

Зараз у Німеччині перебуває 30000 білорусів Третина цих людей переїхала з 2020 року, коли почались репресії Лукашенка. Але країна рідко бере ці обставини до уваги

«Здебільшого посадовцю, який ці візи видає, немає різниці, за яких обставин людина опинилась у Німеччині. Головне, щоб був повний пакет документів, робоче місце і відповідна зарплата»

Як показує дослідження Федерального відомствоа у справах міграції та біженців, у листопаді 2024 в Німеччині працевлаштованими були трохи більше третини новоприбулих громадян України. Безробітними станом на січень 2025 зареєстровані близько 211 тис. українців.

Більше третини українських спеціалістів вивчили мову та почали працювати в Німеччині за фахом або відповідно до свого досвіду, пояснює Юлія Сабадаш, керівниця інформаційного каналу для українців у Німеччині European people media. На початку війни українці працевлаштовувались переважно у сфері послуг та на робітничі спеціальності, але зараз перспективними галузями є ІТ, інженерія, сфера послуг, страхування, догляду за літніми людьми, креативні професії.

Крім того, з минулого року в українській спільнот в Берліні спостерігається бізнес-активність. Багатьом українців, які вдома мали свої власні бізнеси вдалося відкрити власну справу в Німеччині. Йдеться передусім про гастрономічну сферу, діяльність в сфері косметологічних послуг та крамниці з українськими товарами.

Даниїл Зброєв власник кав’ярні Kaffee Büro» в Берліні разом із українськими партнерами планує розвивати мережу закладів харчування. Підприємець хоче створити українську бізнес-спільноту та відкрити бізнес-хаб в місті, де його співвітчизники мали б можливість зустрічатися та започатковувати нові спільні ініціативи.

«Німеччина вже має чітку напрацьовану систему інтеграції біженців, вони вже приймали турецьку, сирійську хвилі. Там вже мешкає друге покоління цих мігрантів. З ними важко конкурувати дорослим українцям, які приїхали в країну кілька років тому. Але Німеччина, безумовно, більше зацікавлена у тому, щоб залишити у себе дітей українських мігрантів і у майбутньому закрити ними свою демографічну проблему», - пояснює Світлана Одинець.

70% білорусів готові повернутись на батьківщину, коли там припинять політичні репресії. Економічний фактор важливий для 13% білорусів та 37% українців, - дослідження центру BEROC.

Соціологи пояснюють це тим, що білоруси покинули батьківшину не через проблеми з низькими заробітками, а через неприйнятну політичну ситуацію.

«Економіка України зараз перебуває у значно гіршому стані, ніж економіка Білорусі. Це просто пояснити - російські атаки руйнують не тільки житлові будинки, а і економічну інфраструктуру.. Багато бізнесів, підприємств просто стоїть або працює на повну потужність. У Білорусі нічого такого не відбувається, заводи ніхто не бомибить. Так, трохи постраждали через санкції, втім бізнес вже переорієнтувався, знайшов обхідні шляхи і продовжує торгувати з Європою.

Є інший показник - у Білорусі зростання зарплати випереджає зростання економіки, тому що не вистачає людей, зокрема у зв'язку з масовою еміграцією. Людей не вистачає, їм вимушені пропонувати вищі заробітки ніж вимагає ринок», – каже Лев Львовський, академічний директор Центру BEROC.

З 2020 року зарплати «трудового класу» у Білорусі зросли на 17% відсотків завдяки відтоку відовідних кадрів за кордон. Крім того, у країні діє держрегулювання, що штучно забороняє підвищувати ціни. На думку Львовського, така модель рано чи пізно призведе до колапсу.

В Україні так само катострофічно не вистачає робочих рук, але причина інша – чоловіки на війні. Підприємства відчувають та відчуватимуть брак робочої сили. У зв'язку з цим почались розмови, що після закінчення війни доведеться залучати трудових мігрантів з країн, що розвиваються. На скільки це реально?

«Кількість населення скоротилася на 30%. І де ми знайдемо таку кількість будівельників, котрі будуть відбудовувати міста? Ми зараз повинні думати не лише, як затягнемо сюди інвесторів, а хто в Україні буде з цими інвестиційними грошима працювати.

Чи буде громадянин Узбекистану працювати за українську заробітну платню, якщо він має можливість набагато більше отримувати в Німеччині? Насправді ми всі повинні розуміти, що дешевої робочої сили в Україні не буде. За цих людей, котрі можуть поїхати працювати до України, ми будемо конкурувати з тією ж Німеччиною чи Польщею», - вважає президент Всеукраїнської асоціації компаній з міжнародного працевлаштування Василь Воскобойник.

Економістка Центру економічної стратегії Дарія Михайлишина впевнена, що залучення іноземних мігрантів в Україні буде єдиним виходом з кризи. Однак необхідно зробити законодавство щодо іноземців у трудовій сфері менш забюрократизованним.

«У нас цей дефіцит через мобілізацію, тому що є потреба у, стереотипно кажучи, чоловічих професіях. А серед біженців все ж таки переважна більшість ¬– жінки. Багато чоловіків пішли на фронт і частина із них, на жаль, загинула. Залученння мігрантів – шлях, яким ми маємо ним піти. Навіть, якщо брати найоптимістичніший сценарій, що війна закінчиться завтра, ми деокупуємо всі території,вусі військові повернуться додому і будуть працювати, усі біженці повернуться, все одно наша демографічна ситуація погана. Ми не можемо змусити жінок народжувати 10 дітей»

Війна для українців – тимчасовий виклик, але попереду – довгострокові.

Згідно з дослідженням Центру економічної стратегії, лише 31% українських біженців планують повернення на батьківщину.

«Немає якогось простого рецепту, щоб стимулювати українців повернутись, Відбудова, курси перекваліфікації, вони важливі не лише для біженців, а і для внутрішніх переселенців і взагалі всіх українців, тому що всім потрібні і робочі місця», — вважає Дарія Михайлишина.

«Довгострокові проблеми в України такі самі, як у Білорусі. Це низька народжуваність, це те, що загалом велике покоління виходить на пенсію, і маленьке покоління народжених у дев'яності ось зараз мають народжувати і приходять на ринок праці», - Лев Львовський.

За спостереженнями дослідниці Світлани Одинець зараз в Україну повертаються дві катеогорії людей.

«Перша група - це люди, які не можуть собі дати раду ніде. Вони настільки непристосовані до життя, що їм важко взагалі зорієнтуватися в середовищі без мови. Часто це люди зі східних і південних областей. Вони повертаються всі свої розвалені будинки, тому що там вони принаймні знають, мають соціальний нетворк, який їх якось тримає на плаву. А друга категорія -– це висококваліфіковані спеціалісти – лікарі, психологи, юристи. Ті професії, де довго перевчатись».

Катерина Волошко представляє інший, патріотичний кластер тих, хто повернувся. Вчителька за освітою, вона більше десяти років працювала в польській компаній у відділі обслуговування іноземних клієнтів. Фірма забезпечувала офіційний дозвіл на роботу та перебуванням за кордоном

«Частина моїх колег була жінки з маленькими дітьми, частина – студентами. Фірма потребує людей, які знають іноземну мову, водночас багато поляків не зацікавлені працювати на таких умовах – вони або будуть шукати роботу за кордоном, або вимагати вищу зарплатню»

Але з початком повномасштабного вторгнення Катерина вирішила терміново повернутись в Україну. Вона мала бажання вступити до військових лав.

«Не одна людина мені сказала, йди психолога, в тебе депресивний розлад і бажання здійснити самогубство», – сміється Катерина.

Рік тому дівчина повернулась на батьківщину та працює парамедикинею. Вона надає першу допомогу пораненим військовослужбовцям, і не жалкує, що залишилась

«Я тут вдома, там ні. Це все одно відчувається, я все одно знаю, що там я стороння»

З 2022 року в Польщі перебуває близько мільйона українських біженців. Це 18% всіх, хто виїхав за кордон.

«Українці більшою мірою орієнтовані на те, щоб влитись в місцеву спільноту, ніж створити наш українських анклавчик, ми своєю групкою. Ми більш відкриті, щоб вивчити мову, налагодити зв'язки з місцевими»

За даними Держстату Україна втратила майже 50% трудового капіталу за останні 10 років. Лише 30% біженців сподіваються повернутися додому, коли закінчиться війна.

«Краще заохочувати повертатись. Не витискати, створюючи бюрократичні перепони. Тому що одна змусити людину повернутись, , але повернеться з іншим ставленням, налаштуванням до своєї держави, як до ворога».

‍

Олена Солодовнікова, Юлія Валова

‍

Проєкт створено за підтримки "Collaborative and Investigative Journalism Initiative – CIJI2" project,  яким керує Free Press Unlimited.

‍