Ічкерійський інструктор Хусейн Джамбєтов: "Росія – це слон, який осліп та оглyх"

"Сила російськогослона у його розмірах. Треба остаточно знищити цю криваву імперію", - вважає військовий.

‍

– Хусейне, к почалася ваша боротьба за свободу Ічкерії?

‍
– Коли у 1991 році почалася вся ця «каша», перевороти у
Росії, тоді ж прийшла війна в Ічкерію. Чеченці прокинулись і
хотіли здійснити заповітну мрію своїх прадідів – бути
незалежними. Ми нічого не просили в русні, а хотіли бачити наші
землі такими, як вони були до їх вторгнення чотириста років
тому.

‍
Мій батько був командиром гелаєвського спецназу.
(Створений 1993 року Русланом Гелаєвим новий військовий
підрозділ ЗС ЧРІ, який називався полком спеціального
призначення «Борз» («Вовк»). – Країна). Усе моє дитинство
минуло на війні. Мати поїхала з міста. А ми вважали, що чоловіки
не мають як справжні патріоти полишати свою батьківщину. Тому
я залишився в рідному місті Урус-Мартані. Коли мав 12 років,
створив з другом маленьку ополченську групу. Я прихопив собі
мисливську двостволку, мій друг – також, ще один хлопець десь
знайшов гранату. Ми стріляли по гелікоптерах та літаках, не
розуміючи, що неможливо таким чином їх збити.

Взагалі, я вмів поратися зі зброєю вже з десяти років, тоді було важко стріляти з
плеча, тому клав гвинтівку на гілку дерева, умів сам заряджати
патрони. У чеченців так заведено – з раннього дитинства
хлопчики намагаються захищати власну родину, таке в нас
виховання. Пам’ятаю, як під’їжджали колони російської техніки в
місто, а ми, малі, їх обстрілювали. Потім у новинах про це
розповідали, нібито на російських солдатів напали злагоджені
багаточисленні групи бойовиків, але армійцям вдалося вийти без
ушкоджень. А насправді ж тим воякам чинили опір звичайні
пацани!

‍
– Чому росіянам все ж вдалося захопити владу?

– Під час першої чеченської кампанії ми геть не розуміли
нічого про колабораціонізм. За другої хвилі наша професійна
армія була розгромлена, війна остаточно перетворилася на
партизанську, воювали маленькі угрупування. Росіяни ж
зрозуміли, що стратегічний розрахунок не компенсується
тактичними успіхами. Рашисти вигадали нову стратегію –
розділяй і владарюй. Вони розділили наш народ на націоналістів
та радикалів, тобто взялися за ідейних борців за свободу. Саме
їх поділили на радикалів, що вірять, і звичайних патріотів.
Зібрати людей знову в єдиний кулак виявилося неможливо. Цими
підлостями рашисти займаються з часів монгольського іга, бо
пам’ятаємо, що всі вони нащадки Чингісхана.

‍
Нам нав’язували ідею, що чеченці мають визволити весь
Кавказ, створити Імарат (велику ісламську державу). Таким
чином нас намагалися як мишок загнати в колесо, де тварина
безупинно біжить, поки не помре від перенавантаження. Ми не
можемо визволити всіх, хай кожен народ визволяє власну
країну. Чеченці не можуть усе тягти на власних спинах, особливо
в той час, коли інші кавказькі народи ще не дозріли до
самовизволення.

‍
Усі ми розуміємо, що в середньому боротьбою займаються
5% громадян, а решта народу дивиться в той бік, де стабільніше
– аби нічого не боліло та сонце світило. Але є ті сини нації, хто
думає про майбутнє своїх дітей, пам’ятає подвиги пращурів. Так
сталося, що в чеченців розподіл серед ідейних людей був між
молоддю, яку оголосили терористами, і старшими людьми, яких
ненадовго підтримали росіяни. Нині ми намагаємося знову всіх
об’єднати під одним прапором, довести, що зрадники – це лише
ті, хто лежить під ногою русні.

‍
– Була заява, що головний зрадник серед чеченців
Кадиров хоче піти з посади, але його не хочуть відпускати
куратори.

‍
– Ми вже давно не такі наївні дурники, щоб на ці вкиди
повестися. У Дон-Дона є кумир – Путін, він – обличчя русизму. А
сам русизм з ідеології давно перетворився на релігію. Я бачив

різницю між українцями і росіянами, коли ми визволяли ваші
села. Бачиш льох звичайного українця, він – повний, попри те,
що людина незаможна, але намагається працювати, мати запаси.
Тому що українець має не рабську сутність. А росіянин керується
лише заповітом – свого не треба, чуже не віддамо. Як можна з
таким сусідом мешкати поруч? Росіяни, які десятиліттями
мешкають у Європі, й далі плекають у собі ненависть до всіх
навколо. Я питав у них, чому вони всіх ненавидять? Відповіді не
почув. У росіян немає ні благородства, ні вдячності, вони завжди
незадоволені та злі. Це хвора нація. Спочатку вони вигадують
брехню, а потім самі в неї вірять. Так було з легендою про
чеченців-терористів. Русизм заснований на брехні.

‍
– Чому чеченці не піддаються асиміляції, попри
багаторазові спроби їх підкорити?

‍
– Є домашня кішка, а є дика, також існують рись, пума, лев.
Усі вони котячі, але лев ніколи не пристане на пропозицію
ловити мишей. Бог створив чеченців нескореними. Ми дуже
швидко вчимося володіти зброєю, ми дуже чуйні до
несправедливості, коли права іншої людини порушують.

‍

Якщо на вулиці хтось ображає слабкого, то чеченець неодмінно
заступиться. Він не боятиметься загибелі в бою. Цей його
сутність. Ми – леви, які ніколи не будуть домашніми кішками. Усі
наші традиції споконвіку засновані на демократії.
На нашому прапорі зображений вовк – символ свободи.
Вовка не можна приручити. Хоч би скільки Росія намагалася
тримати наш народ за ґратами, ми все одно звідти вирвемось.
– Як дістали позивний «Бандера»?
– Мій батько вчив мене, що коли іду в гості, то мушу
поважати хазяїна. Усі ваші герої загинули від радянської влади.
Спочатку я хотів назватися Махном, але мій командир уже має
такий позивний. Тоді я обрав Бандеру. Для мене честь взяти
його ім’я, він був справжнім українцем. У чеченців є багато
власних персон, на яких ми рівняємось. Ми вважаємо героями

тих, хто почав справу та її завершив. Усі наші герої загинули в
боях або у в’язницях від рашистів. Чеченці ніколи не здавалися,
не зупинялися, вони до останнього відстоювали свою правду.
Вони віддали свої життя, душі. Навіть ті побратими, з якими я
зараз воюю, про кожного з них можна написати книжку. Це
чеченці з Європи, у кожного з них крута історія.

‍
– Коли ви вирішили приїхати, щоб узяти участь у
захисті України?

‍
– У моєму рідному Урус-Мартані жили старенькі, у яких були
чеченські імена та українські по батькові. Виявилось, це були
депортовані діти, яких виростили чеченці. Ми підсвідомо були
ріднею.

‍
У мене ніколи не було сумнівів, що в Путіна грандіозні плани
щодо нападу на Україну. У березні я залишив свій будинок у
Бельгії, свою родину, і поїхав до Києва. Моє его не дозволяє бути
осторонь, коли мій ворог нападає на звитяжних українців. Друзі,
які мене супроводжували до кордону, до останнього не вірили,
що я наважуся поїхати. Вони гадали, що в мене стрес, що я
передумаю в останню мить. Я приїхав, щоб бути корисним. Я не
сидів за кордоном склавши руки. Проходив багато тактичних
курсів, щоб бути досвідченим офіцером поруч з молодими
бійцями. Волею долі я опинився в Україні. Уже підготував п’ять
диверсійних груп бійців. Навчаю їх, як працювати ніби єдине
тіло, як злагоджений механізм. Тепер як інструктору мені
довірили вже цілу роту.

‍
– У чому різниця у військовому навчанні чеченців і
українців?

‍
– Нас завжди виховували, забороняючи плакати, показувати
свої емоції, ми маємо завжди демонструвати свою мужність. Мені
здається, що в українських офіцерів не вистачає досвіду, щоб
готувати молодь як справжніх козаків, це були конкретні пацани,
і їхній дух треба пробудити в жилах.

Через кілька тижнів тренінгів хлопці мені кажуть:

«Бандеро, ми з тобою готові йди у вогонь і воду!»

Що мені особливо подобається в українських
солдатах, що вони на добро тобі відповідають подвійним добром.
Але ти маєш показати, що ти – воїн, батько та командир. Що ще
мені подобається в українській армії: є багато людей за сорок,
які здатні навчатися, вони швидко все засвоюють. Іншалла! Ми
покажемо свою силу і настане кінець русизму! І ЄС має нам
допомогти. Інакше в Європі їздитимуть «Лади», а замість
смачних вин питимуть палену горілку.

‍
– У тимчасово окупованому Херсоні підірвали готель з
кадировцями. Чи ви влаштовуєте подібні диверсії проти
чеченців, які стали на бік Росії?

‍
– Ми працюємо по всьому фронту. Будь-який чобіт під
російським прапором для нас має однакове значення. Це вороги.
Ми їх вираховуємо та виконуємо завдання з їхньої ліквідації. У
нас не має значення, якої національності окупант. Чому
з’явились кадировці? Уявіть собі, що школяр пішов навчатися, й
у третьому класі йому кажуть, що він найвидатніший вчений
світу. Йому не доводять до відома, що є ще багато знань у світі. І
раптово ця людина опиняється в оточенні справді освічених
людей. Так само кадировців навчали, як допитувати та
принижувати жінок і старих, навіювали їм, що вони –
суперфахівці. Вони звикли добу брати хату, з якої
відстрілювалися з пістолетів. А тепер вони опинились на полі
бою, де відповідають артобстрілом. Тут до них нарешті дійшло,
що це справжня війна.

‍
– Які завдання ставите перед собою?

‍
– Ми маємо відновити українські кордони, якими вони були
до наступу. Інакше через двадцять років ваші діти знову будуть
страждати від цієї чуми. Це пухлина, яку маємо вирізати. Україна
не має дати себе обманути перемовинами, цього не можна
допустити. Росіяни мають зрозуміти власне місце. Ми відвоюємо
нашу землю. Я кажу «нашу», хоч я гість на цій землі, але борюся
разом з українськими братами. Русня не така сильна, як себе
малює. Не варто її боятися. Ми маємо розуміти, що Путін на

золотому унітазі розмріявся про загарбання. Але він не помітив,
що світ змінився. Вже не існує поділу на мусульман, євреїв,
чорношкірих, християн. Треба бути людиною. Путін почав свою
гру, за радянськими правилами, він не має точної зброї, в нього
старе оснащення. Ще трохи й ми зможемо взяти частину земель
поза кордонами України. Однак обережність не завадить. Адже
Росія – це слон, який осліп та оглух, але якщо впаде на людину,
то її розчавить. Сила слона в його розмірах. Треба остаточно
знищити цю криваву імперію.

‍