Ексдепутатка Європарламенту Ребекка Гармс: «Жахливо, що політики з країни, де панував фашизм, не помітили його у росії»

– Пані Ребекко, чи можливо робити забалансовані журналістські матеріали під час висвітлення війни?

– У мене немає конкретного рецепту. Але що, я справді не люблю, це те, що у Німеччині згідно професійних журналістських стандартів завжди вислуховують всі сторони. У випадку з україно–російською війною це призводить до того, що інформація та пропаганда змішуються. Це впливає на прийняття публічних рішень. Деякі наші медіа роблять великий внесок у те, що зникають кордони між фактами та власною думкою.

Дякуючи діджиталізації та соціальним мережам, у нас є багато нових платформ. Стає набагато простіше поширювати інформацію, яка не є перевіреною і ніхто не займається її факт–чекінгом. З одного боку ми маємо інструмент для глобалізації, щоб досягти швидких контактів всіх один з одним. З іншого боку – такі платформи стають небезпечними. Тож для демократичного суспільства ми маємо потребу у незалежних медіа, де є журналісти, які розуміють загальні завдання журналістики. Тому що традиційні медіа все більше потрапляють під тиск. Раптово новини стали поганими або добрими в залежності від того, чи добре вони зроблені та презентовані, а чи є вони «чіпляють». Або ти кращий журналіст, якщо посмів дати слово комусь з не зручною позицією.

У випадку з Україною росія оперує особливо токсичними наративами, на кшталт, що Cхідна Україна – проросійська(бо там більше російськомовних), а Західна – більш європейська. Ці наративи досі успішно псують мислення. Російська пропаганда все ще успішна, а українців досі не чують. І зараз після року з початку російської агресії на Заході досі не розуміють, що є багато російськомовних українців, які є патріотами України. На мою думку, Україна вже скоро буде поза мовними питаннями, це буде відбуватися само собою завдяки новій генерації. Але проблема – наративи, що вводять в оману, і не відповідають реальній ситуації. На жаль, вони продовжують працювати, хоча вже немає ніяких сумнівів в українській мові в Україні.

Однак українці можуть робити з російської мови зброю, щоб доносити правду до російськомовних

– Але чи потрібно їм щось пояснювати? Можливо, просто треба зробити паркан між нами та росіянами?

– Ніхто не знає, як буде виглядати перемога. Поки росія існує нам необхідний паркан. Звісно, буде необхідна надійна присутність натовських військ в Україні. Але паркан не потрібен у сенсі відсутності комунікації з російськомовним світом.

– Ви вірите, що через кілька років росія розпадеться на маленькі незалежні держави?

– Я вважаю, що українці праві у своєму бажанні, що російська імперія має бути зруйнована та розділена Як німка я повністю розумію цю ситуацію, бо ми мали аналогічну у Німеччині. Багато людей підтримували нацистів, не тільки Гітлер контролював все. Тому після поразки Німеччина була поділена на кілька секторів, підконтрольних британським, французьким, американським військовим. Союзники взяли на себе відповідальність за все, що відбувається у Західній Німеччині, а СРСР – у ГДР. Це сталося перед тим як ми змогли стати демократичною країною. І, не зважаючи на це багато сучасних німців досі сумніваються в українських ідеях, хоча їх легко зрозуміти, поглянувши назад на кілька десятиліть. Україні досі не дають достатньо зброї для перемоги, лише для того, щоб тримати удар.

– Чому бояться нашої перемоги?

– Багато хто все ще у старій пастці. Вони бояться перемогти всю росію, а хочуть побороти лише путинізм. Вони бояться, що вразі розпаду росії почнуться внутрішні розборки між мафією, військовими, вагнерівцями. Крім того, багато європейців мають бізнес-зв’язки з росіянами, і це їх тримає. Певно, важко зрозуміти з української точки зору, але це так, і все ще треба переконувати західне суспільство, що потрібен паркан.

– Як ви оцінюєте шанси України стати членом НАТО саме під час війни?

– Я була б дуже за, проблеми безпеки зараз найголовніше для ЄС. Раніше такого не траплялось, щоб військові дії не завершились , а країна стала членом альянсу. Але є дискусії щодо поступової інтеграції. Це не передбачає саме членство.

Україні потрібні чоботи НАТО на її землі

Не обов’язково для того, щоб разом воювати, а щоб підтримувати довготривалий мир.

– Чи варто нам повертати собі статус ядерної держави?

– Як на мене, то важливіше бути під натівською парасолькою. Країни альянсу, що володіють ядерною зброєю, мають оновити свої можливості. Добре, що НАТО має ядерну зброю, однак не хоче її використовувати.

– Що думаєте про білоруського диктатора Лукашенка?

– Він лише путінська маріонетка. Він все ще хоче підтримувати імідж, ніби Білорусь – незалежна держава. Але з тих пір як росармія у Білорусі, про яку незалежність може йти мова?

– Але Ви згодні, що білоруси та росіяни є різними за ментальністю?

– Я була вражена протестами проти фальсифікованих виборів. Охоплював жах, коли я дивилaсь на ці громадянські виступи, бо реакція була дуже жорстка, і не мала можливості підтримати тих, хто вийшов на вулицю. Єдина проблема, що я спостерігала тоді, що протестний рух білорусів не дуже добре зрозуміли, що сталось між росією та Білоруссю. У багатьох заявах, Тихановської звучали заклики про нейтральність, ненасилля. Так, це важливо, але на український майдан так само був ненасильницький, до тих пір, як там не почали з'являтись тітушки.

– Як Ви ставитеся до Кісенджера?

Кіссенджер - один з тих, хто змусив світ тонути

–       Він – майстер заморожування конфліктів. Він звинуватив НАТО у тому, що воно змусило кремлівців вторгнутися в Україну. Не можна сказати, щось більш жахливе зараз, це безглуздо. Цьому чоловікові зараз сто років, і він має можливість артикулювати таке для глобального суспільства. Ніхто нікого не провокував до агресії, НАТО ніколи не атакує.

– Ви вважаєте, що Ангела Меркель була агенткою, і тому багато років підігравала путіну?

– Ні, вона не агентка, але виросла у Східній Німеччині, вона не була спроможна зрозуміти, що відбувається. Мінські угоди були великою помилкою. Але проблема не у тільки у Меркель або Штайнмаєрі. Це жахливо, що політики з країни, де панував фашизм, не змогли вчасно визнати, що аналогічна система складається у росії. Дипломати відмовлятись побачити реальність. Ми маємо провести багато дискусій з провідними політиками, інтелектуалами, чому вчасно не побачили сутність режиму путіна в росії. Потрібні спеціальні комісії, дослідження цих подій. Ми зобов'язані зробити цю роботу, щоб не припуститися нових помилок.