«Поетичні сварки перед комендантською годиною»

Це найліричніша вистава за п’єсою Корчинського, яку я бачила. Фактично реплік,  що прописані самим Дмитром Олександровичем, у п’єсі, на жаль, обмаль – на 90 відсотків твір складається з поезій.

Фабула твору доволі фантастична  — двоє хлопців намагаються вибороти увагу дівчини, читаючи їй поетичні твори українських поетів. Розыбратись у темі їм допомагає поважний дядько(вочевидь альтер-его автора п’єси) та музикант, який акомпанує дикламуючим на синтезаторі. У  реальному житті такого не побачиш навіть на Подолі біля корпусу театрального інституту. Але так має бути. В недалекому майбутньому.

В тому майбутньому, коли українці нарешті перестануть підглядати у томік Бродського, а побачать на полицях книгарень купу перевидань наших  поетів, яких старанно намагались поховати у забутті. Але ті вистрибнули з зачиненої шухляди і звучать більш ніж сучасно.

Втім до «Поетичних сварок перед комендантською годиною» не треба готуватись студіюючи все, що від вас приховали. Просто прийдіть та отримайте задоволення від якісного виконання поезій. Якщо щось відгукнеться, то занотуєте призвіща і доженете пропущене. Тим більше Костенко, Драча, Олеся та Сосюру так-сяк в школі вивчали. Як от дізналась, що віршували навіть режисери Муратов та Виграновський.

Послухаєте і сучасників, при чому обійдеться без Жадана.

Загалом мою душу гріє той факт, що прем’єра вистави за творами українських поетів збирає повну залу аж ніяк не академічних поціновувачів літературної творчості, і ці твори вони слухають в залі на вулиці Чикаленка, а ні Пушкіна. Зламався той Пушкін і не відремонтують. Вивчаймо тих, кого не знали і забули.