Колективна провина. Як зростав путінський рейх

Аби заспокоїти залишки совісті, деякі росіянифілігранно вигадують виправдання, чому їхня батьківщина остаточно перетвориласяна тоталітарну загарбницьку країну-ізгоя. А вони самі до цього процесу, мовляв,не мали стосунку. «Треба вирізняти серед громадян РФ терористів і заручниківрежиму», – верещить один із так званих ліберальних журналістів, збираючи валізудо Ізраїлю, куди ще дозволяють виїхати московитам із фінансовою подушкою.

Цейжурналіст – мій ровесник, йому 36. Фактично одразу після закінчення школи вінспостерігав еру Путіна зсередини. І до моменту, коли раптово настала митьостаточного повернення до порядків Радянського Союзу, не опирався режимові.Підлаштовувався потихеньку. Читав книжку пропагандиста Колєснікова «Я Путінабачив», де автор старанно вселяє в мізки росіян думку про велич і незамінністьВолодимира Володимировича, який на той час встиг підірвати кілька будинків,потопити підводний човен «Курськ», вбити глядачів «Норд-Осту» та дітей уБеслані. «Заручник режиму» це сприймав як даність і був допущений клепати проПутіна репортажі на федеральних каналах.

Потім «заручник»подорослішав і перейшов на культурку, щоб не псувати собі карми. Жити буломожна. Питання про політику оминав. Хоча здогадувався, що на Донбасі «не всетак однозначно» й там «трішки присутні російські військові». Про анексію Криму «заручник»не думав – референдум усе списав. А кримські татари у в’язницях – то ж булисправжні злочинці. І таких «свідків Путіна» у РФ – повна скринька, вониуособлюють колективний розум схибленого агресора.

Z-солдатикинаспівували: «Позовет в последний бой, дядя Вова, мы с тобой!»

Доки мив Україні пропускали через себе дух двох революцій, не боячися втратити життяпід кулями, ті «свідки Путіна» тихенько спостерігали. Бачили, як їхня країнастає великим концтабором, але синдром вивченої безпорадності не дававповорухнутись і щось змінити. Вони виросли в банці з Путіним і не хотіли з неївистрибувати, хоча кришка була відкрита й сил боротися вистачало. Бо всевлаштовувало.

Строковикам,яких відправляють в Україну вбивати наших дітей, поталанило ще більше. Їм 18–20років, вони Росії без Путіна взагалі не уявляють, адже народилися на початкуйого правління. Ці z-солдатики нещодавно були підлітками й наспівували собі підноса патріотичну пісеньку «Позовет в последний бой, дядя Вова, мы с тобой!»Покликав, і вони пішли. Бо з народження чули, що президент поганого непорадить. Бо він – батько нації. Культ вождя та сліпу віру в його авторитетплекали в Росії всі ці довгі роки одноосібної узурпації влади. Під часпресконференцій Пу видавалося, що лише він може дати команду нарешті полагодитисільську вбиральню. Ніхто більше не вирішував питань без нього.

СьогодніРосію варто одночасно порівнювати з нацистською Німеччиною і СРСР. Справді,символ Z подібний до частини свастики, а росфюрер поведений на олімпійськихперемогах. Навіть за дружину обрав гімнастку-чемпіонку. Як і в рейху, вросімперців поширена ідея «переваги за національною ознакою» та культивуваннясиндрому ображеної нації – «одних недостатньо поважали після Першої світової,других – після розвалу совка.

Видавалося,що лише Пу може дати команду нарешті полагодити сільську вбиральню

Втім, навідміну від 1930-х у Німеччині, ніякого підйому рівня життя громадян насучасній Рашці не спостерігалося. Навіть нафтодолари не дуже допомогли. ОкрімМоскви та Петербурга. Провінція «широкої Расєюшкі» перебивалася на межі злиднівта потопала в розрусі. І це вже повне наслідування махрової сталінщини, коливсе добро тягнули на ВДНГ, а доярки в селах сиділи без паспортів по коліна влайні. Крім того, за сталінськими завітами, Кремль продовжує діяти за своїмидоісторичними методичками, де прописано збирати докупи території та народи. Дляцього сталіністи сьогодення витягають із запилених гебешних полиць папки про Новоросіюта Донецько-Криворізьку республіку. Направду кривавого більшовицького терору вРосійській Федерації збереглося значно більше, ніж виросло «нацистів». Навітьтут московити пасуть задніх.

Одним ізважливих факторів єднання для росіян завжди був образ ворога біля воріт. Путінкрокував життям від однієї «маленької переможної війни» до іншої – в Ічкерії,Грузії, Сирії. Всі ці «превентивні напади» та «принуждения к миру» мали на метісформувати в росіян страх, що без вождя їх уже точно поневолить якась крихітнакраїна. А ще – закріпити звичку сприймати військове втручання та загарбаннячастини чужих територій як належне. Саме тому сьогодні вони дружним хоромпідтримують «спецоперацію» в Україні. У стані війни Путін перебував чи не кожніп’ять років своєї нескінченної каденції. Почав із війни проти свого народу,підриваючи будинки та метро в Москві.

Навідміну від нацистів, росіяни не просувають думки про поганий народ (як це булоз євреями), а відокремлюють серед чеченців або українців поганих націоналістів ітерористів. Інших – можна перевиховати. Але ніде правди діти, що приниження тависміювання українців та інших народів на Рашці було одним із постійних івагомих елементів пропаганди. Ми для них завжди були «хохлами» й «малоросами».

Імперськасутність мала підживлювати власну велич тим, що всі поза РФ – «недолюди,розумово відсталі, молодші недолугі брати». І коли ми вісім років дивилися науривки з шоу соловйових-кісельових як на виступ пацієнтів психлікарні,московити мотали їхні сентенції на вус. Ці герої екрана стали для більшостіжителів РФ непохитними авторитетами. А людська сутність схильна виправдовувативсе, що озвучують ті, хто їй імпонує.

Колисформований настільки потужний потік брехні, в нього можна запхати будь-якіпотрібні наративи. І про вірусні лабораторії, і про необхідність сегрегації, іпро гуманність існування таборів для винищення громадян, які опираються владі. Коли пацієнт довгий час довіряє гіпнотизеру з екрана – він сприйме йогонайжахливіші настанови.

Ми дляних завжди були «хохлами» й «малоросами».

СучаснаРосія – такий собі постмодерн, що наслідує всі найжахливіші традиції минулихдиктаторів. Сталін і Гітлер – лише показові та відомі всім приклади. РФ – цекраїна-симулякр, де всі сенси перекидають догори дриґом. Саме тут безсоромнопоказали свої обличчя «антифашисти», які називають фашистами всіх навколо. Саметут не вірять у численні фото- та відео­докази з потрощеними будівлямиукраїнських міст і мертвими людьми. «Ви нам фейків не підсовуйте», – скажутьросіяни-фактчекери, які самі тільки те й робили, що споживали «розіп’ятиххлопчиків». І побіжать шукати за супутниковими камерами спостереження базу «Азова»в пологовому будинку. І звичайно ж, імперці радо виправдають напад на незалежнукраїну тим, що на них могли б напасти першими українці.

Важливоусвідомлювати, що росіяни, які народилися, зростали та старіли під час ери Путіна, – зовсім не заручники системи. І навіть не німі свідки його злочинів. Всі вони таки співучасники, їхні думки суголосні з думками їхнього диктатора, чиїм світоглядом прописане їхнє буття. Прямо зараз пояснювати їм їхні гріхиперед людством немає жодного сенсу – прощати теж не можна. Бо путінізм – цеколективна провина всього російського суспільства.