Навальщина та псевдоукраїнський фільм на Оскарі

Ми були у цуцвангу. Звісно, це гидотно, що "хороші" просуваються на світовій арені. Але що відправили на премію ми? Фільм про український  дитячий будинок, де жують історію про асоціальних  мамок-алкоголічок.

Нащо ми розповідаємо світові, що ще до великої війни ми  мали дитячі будинки, де підлітки російською мовою кажуть, що так само залишатимуть власних дітей для опіки державі?

Щоб що?

Цей фільм я дивилась за кордоном. Саме так зрозуміли  його месседж  іноземні глядачі - українці не вміють виховувати дітей. Вони для них як трава при дорозі.

Ми мали просувати саме такі нарративи посеред повномасштабної війни? В той час коли сусіди і так тисячами крадуть наших неповнолітніх громадян? А тут на тобі -  фільм, де російськомовні українські діти без батьків. Іноземець собі монтає на вус, добре, що їх "рятує" сусідня держава.

Окремо зазначу, що стрічка копродуційна, це погляд на нашу країну данського режисера. Він - сторонній спостерігач і його місією не було промотувати Україну у позитивному сенсі.

Чому ми не відібрали на Оскар фільм про українських добровольців про наших справжніх героїв? Чому ми не захотіли показати, що не тільки навальні  "страждають"?

Чому ми тепер скиглимо, що світ нас не чує? А якби почув, то чи на нашу користь?

‍